Цегляна стіна

Херсонес Таврійський



Однією з найважливіших моїх цілей в Севастополі був Херсонес. Шкода, тепер ми не вживаємо його слов'янської назви - Корсунь, а надаємо перевагу грецькому варіанту. Мені здається, що цінність цього місця саме в тому, що воно було воротами в східноєвропейський світ. Руїн давньогрецьких міст багато; Херсонес серед них не найвизначніший і ненайкраще збережений. В ньому важлива не елліністичність як така, а елліністичність зі слов'янською вимовою.

Вартість квитка в Херсонес Таврійський менша, ніж в Севастопольський акваріум :) Музею-заповіднику критично бракує доброї інфраструктури для прийому туристів. Вказівники ніби є, але якісь вони застарілі за духом, англійською майже не дублюються. Вхідна група пасує радше районному краєзнавчому музею, а не об'єкту всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Херсонес - найновіше українське поповнення списку. Вочевидь це рішення не було громом серед ясного неба: держава принаймні подавала заявку. Але чому ж забула підготувати пам'ятку до прийому туристів?

Collapse )
Цегляна стіна

Севастополь



Південне місто з горбистим рельєфом, пронизаним вибіленими сходами. Приватна, часто котеджна, забудова перериває багатоповерхову, розтягуючи територію міста. Численні бухти з яхтами і військовими кораблями. Історичні, знову ж таки, здебільшого військові пам'ятки, сховані в тіні платанів і горіхів. Стара південна архітектура, перемішана з імперськими (превдо)класичними монументами і сталінськими ансамблями.

Севастополь - це російський полюс України. Зразу з вокзалів видно, як державні будівлі маркуються прапорами: російськими чи українськими. Причому, останні зазвичай висять поруч з прапорами Севастополя нарівні, а то й трохи нижче чи збоку. Коли в Криму як автономії це виглядає нормально - що національна символіка супроводжується регіональною, то тут муніципальний прапор радше легітимує державний. Окрім держустанов, прапори в Севастополі вішають на всі більш-менш офіційні будівлі на кшталт будинків культури.

Collapse )
Цегляна стіна

Ялта. День 1



Я люблю Крим. За природу, за архітектуру, за атмосферу. На море, зрештою, люблю сидіти і дивитися. Але я не люблю спеку. Не люблю курортників. Коли голі зморшкуваті тіла скурвлюють вигляд на море, а потім дефілюють в плавках центральною вулицею і ходять так по музеях, палацах і церквах. Не люблю, коли дуже багато людей, люблю відчувати міста.

Вже років 5, після однієї статті в Українському Тижні, хотів поїхати сюди в таку пору року: наприкінці осені чи напочатку весни, коли несезон, коли нема пляжників. Коли закрита половина шаурми і не торгують пахлавою (справді, більшість закладів дешевої швидкої їжі і гівноресторанчиків не працюють). Здається, що саме зараз Крим справжній.

Перший день я провів в Ялті, гуляючи старим (?) містом і вечірньою Набережною імені Леніна.

Collapse )
Цегляна стіна

50. Західноукраїнське сучасне мистецтво



На другому поверсі Палацу Любомирських триває виставка "50. Західноукраїнське сучасне мистецтво. Наймасштабніша виставка з часів кінця світу". Є ще записник-нотатник за її мотивами, який Фест продає за 96 гривень. Він же організував виставку. Тут детальніше.

Вхід безкоштовний. В першій залі сидить охоронець, сам як експонат, повноцінний артефакт сучасного мистецтва.

Перші зали крізь вікна, які виходять на площу Ринок, заливає яскраве сонячне проміння. Тут же стоять колонки і лунає музика. Далі темніше і тихше. Зате скрипить паркет. Гордо стоять старі печі. В повітрі витає такий-собі давній галицький дух, ну майже Шульцова призапущеність. Ці зали можуть стати першокласним виставковим простором.

Collapse )
Цегляна стіна

Осіння Замкова гора



В Києві є дніпровські схили. Від Видубичів на півдні до Подолу на півночі, звідки повертають на захід. Обожнюю цю панораму: Поділ, над якими нависають пагорби з церковними банями. І Дніпро ліворуч. Вона досі непогано проглядається з Московського автомобільного і Петрівського залізничного мостів, а також Московського проспекту. Майже як на класичному малюнку Абрагама ван Вестерфельда "Вид Києва з північного сходу" 1651 року, тільки забудова інакша і коні не бігають:



Сьогодні ці пагорби губляться між Подолом і Верхнім містом, пронизуючись забудовою узвозів. Один з них - Замкова гора або Хоревиця, на яку ведуть недавно відреставровані сходи з Андріївського узвозу і закинута доріжка з Флорівської. Вважається, що тут стояло засноване іще Києм городище, а згодом - замок литовського воєводи, спалений козаками 1651 року. Потім на горі влаштували кладовище, яке навіть мало свою церкву, зруйновану в 30-х роках. Зараз тут лише залишки могил. І (нео?)язичницьке капище з класичним видом на Андріївську церкву та Воздвиженку. А також місцями непролазний ліс, в який вже теж прийшла осінь.

Collapse )
Цегляна стіна

Осінні острови



Життя на Троєщині хороше (і погане зрештою теж) тим, що кожного дня ранком і ввечері потрібно переїжджати Московським мостом на інший берег Дніпра. Корки, незручний громадський транспорт і все таке. Але завдяки цій необхідності з'являється гарна можливість помедитувати, проносячись над рікою. Є в цьому щось магічне. Тим більше вранці і під час заходу сонця, який часом влучно підлаштовується під кінець робочого дня. Їдеш такий змучений, а тут широчезна вода, незаймані ліси островів, золоті куполи церков на схилах, силуети державних будов і кічево-казкові будиночки Оболоні. Видно навіть Монумент Незалежності на Майдані. Надихає.

Московський міст крутий з двох причин. По-перше, в нього елегантський силует. Розташований на підвищенні, він впевнено домінує над навколишнім ландшафтом. І коли проїжджаєш через цю махіну якнайкраще відчувається ритм, дух і енергія шумного мегаполіса. Але зараз не про це. Друга особливість - це неймовірні краєвиди навколо. З обох боків місто, а посередині - незаймані ландшафти лісистих островів, прозаних протоками. І я знаю, що не такі вони вже й недоторкані, але з вікна автобуса здається саме так. Вони є індикатором пір року і першими пропускають крізь себе зміни календаря: покриваються лапатим снігом, випускають бруньки і перші зелені листочки. Вони ж найкраще жовтіють і червоніють восени. Де ще в неконтрольовано забудованому місті можна відчути ці зміни.



Collapse )
Цегляна стіна

Національний художній музей України

Столиці пасує мати музей національного мистецтва. Бо не до Києва їдуть подивитися на західне мистецтво, ні на східне, ні на російське. Не те, щоб хтось спеціальнно приїжджав заради українського. Але щоб мати змогу його презентувати, повинен бути такий заклад, куди можна повести іноземця. У Львові подібну функцію виконує Національний музей у Львові, але в силу специфіки створення і сфери зацікавленості фундатора, тамтешня колекція не є репрезентативною щодо всього українського мистецтва. В Києві з цим проблем нема.

НХМУ хоч і покоцаний ззовні, але хороший всередині. Десь бракує сувенірів чи нових лавочок, але музей намагається не застоюватися в постсовку: проводить різні акції (наприклад вішає золоті труби на фасад), має освітню програму. Чимось нагадує Російський музей в Санкт-Петербурзі. Mustsee.




Тарас Шевченко роботи Олександра Архипенка. Мені чомусь більше схожий на Грушевського


Підручникова картинка. Микола Івасюк, В'їзд Богдана Хмельницького у Київ, 1912

9 жовтня 2013