zhuraf

Всім привіт! Цей блог закривається, відкривається новий блог. Записи транслюватися не будуть.

Ліричний відступ. Ще рік тому український ЖЖ, здавалося, живе і просто шукає свою нішу. Під час Майдану він якось раптово притих, і, схоже, це вже остаточно. Тому так.

Щоб слідкувати за новим блогом, поружіться зі мною на Фейсбуці або підпишться на RSS.

Сюди я буду час відчасу заходити - читати, що цікавого пишуть. В разі чого, моя електронна пошта: zhuraf@gmail.com.

Славутич називають останньою радянською утопією. Це наймолодше місто України, яке вирішили будувати через 5 місяців після аварії на Чорнобильській АЕС, коли стало зрозуміло, що Прип'ять більше непридатна для життя людей. Спочатку місто планувалося збудувати на березі Дніпра, це робило б його ще більш крутим. Але там виявилися погані ґрунти, тому з природних переваг лишився тільки довколишній ліс.

В другій половині 80-х, коли Славутич планували, до радянських проектантів вже дійшло, що мікрорайони з багатоповерхівок - це не так вже й добре. Тому частина міста - це котеджі, а не багатоповерхівки. Через стислі терміни будівництво було всесоюзним: до нього залучили проектні інститути і будівельників з різних частин країни. Місто поділили на квартали, які розподілили між союзними республіками, точніше містами: Баку, Бєлгородом, Вільнюсом, Єреваном, Києвом, Ленінградом, Москвою, Ригою, Таллінном, Тбілісі. В Білорусі тоді було купа своїх проблем (однак вони побудували кілька магазинів), з Середньої Азії було вже аж надто довго везти будівельні матеріали (так, кожен використовував свої).

Директор місцевого музею називає Славутич пам'ятником Радянському Союзу - це справді останній масштабний проект, який реалізувався з претензією на створення ідеалу. Щоправда, невдовзі стався землетрус у Вірменії, тому частину ресурсів було переспрямовано на її відбудову. Як наслідок, не всі проекти зреалізувалися. Ідеал залишився недосяжним.

Згодом виявилося, що наявних кварталів замало (спочатку про закриття АЕС не йшлося і населення міста швидко зростало). Виник проект будівництва другого кільця кварталів, але вже без амбіцій створення ідеального. Так з'явилися Чернігівський і Добринінський (на честь Добрині Микитича, який за переказами мешкав десь в довколишніх лісах) квартали, однак вони куди більше нагадують звичайні (пост)радянські спальники, ніж спроби створення пізньорадянської утопії. Наступним буде Печерський квартал - на честь Антонія Печерського, який народився поруч в Любечі. Будівництво триває. Триває і перебудова. В часи капіталізму утопія пристосовується до потреб суспільства споживання і починає ставити пластикові вікна.



Кілька історичний фотографій і більш-менш повний огляд міста можна побачити, наприклад, тут. Я приїхав в Славутич заради дуже милого і крутого фестивалю кіно і урбаністики "86" (цими днями, до речі, в Києві будуть демонструвати найкраще з нього). Пішли погуляємо!

( 40 фотографійCollapse )

Всі люблять "Прогулки по Москве" від varlamov.ru або "Прогулянки Львовом" від alex_shutyuk. Якщо вам цікаво подивитися таким чином на Київ - цей пост для вас.

В якийсь момент вчорашньої прогулянки я зрозумів, що настав час це зробити. Що з того вийшло - дивіться далі. З Днем Києва!

( 52 фотографіїCollapse )

Офіційно потрапити в Зону відчуження можна лише з гідом. Він буде супроводжувати вас по наперед затвердженому маршруту: відхилення вкрай небажані. Через це більшість туристів привозять звідси ось такий більш-менш однаковий набір фотографій.

Детально почитати про Зону відчуження можна в чудовому спецпроекті російського Коммерсанта.
ПС. Ще тут доволі непогано написано про бренд Прип’яті і Чорнобиля.

( Read more...Collapse )

Насправді, на Троєщині світ не закінчується. Далі - природа. І досить навіть непогані краєвиди. А ще тут починається весна.

( Ще 8 фотографійCollapse )

Це нерегулярна збірка цікавих, на мою думку, матеріалів про місто. Випуск 8.

1. Аналіз зв'язку між ефективністю та інвестиційними потребами всіх видів громадського транспорту від maxkatz на основі Вукана Вучика. Доступно допоможе зрозуміти, які з них найвигідніше розвивати і чому.

1. Олег Карелін про історію проблеми водопостачання Львова, а також про нереалізований проект її вирішення шляхом будівництва "Карпатського моря".

2. alex_shutyuk, "Про ЮНЕСКО і сучасну архітектуру" - розвінчання міфу необхідність будівництва в межах важливих архітектурних ансамблів лише псевдоісторичних стилізацій.

3. mymaster обґрунтовує необхідність обмеження швидкості автомобільного трафіку.

4. Проект дизайну електронних інформаційних табло на зупинках громадсього транспорту у Львові від Сергія Баришнева.

5. Стаття galinfo про перебіг процесу підготовки нової експозиції Природознавчого музею у Львові в рамках проекту "Динамічний музей".

6. Репортаж varlamov.ru про дві нещодавно відремонтовані районні бібліотеки в Москві. І репортаж The Village Санкт-Петербург про Бібліотеку Алвара Аалто у Виборзі, також відкриту після реконструкції. Хочу такі ж в Україні!

Це традиційна фотографія ялинки на Контрактовій площі в мій перший після різдвяних канікулів день в Києві. Сьогодні дощова субота, тому буде лише самотня знимка без довгого супровідного тексту з претензією на крутість. Просто зберігайте спокій і будьте щасливі!

2013 • 2012 (+ ялинка)

Після успішного Дня Незалежності Львівська міська рада вирішила провести на Левандівці також різдвяні святкування. 29 грудня в місцевому парку Садовий з Порошенком відкрили ялинку. Так, Рошен цього року спонсорує у Львові ялинки - раніше це робив Світоч, але тепер відмовився. 2 і 3 січня були якісь забави для дітей, а 9 січня - концерт народних колективів, Джалапіти і Гич-оркестра. Джалапіта - то такий гурт, який на своїй сторінці в фейсбуці визначає власний стиль за "експериментальний етно-рок". Нічого, прикольно так колядували. Потім я вперше в житті побачив Гич. Навіть перестав ображатися, що ними замінили на Флюгерах Прокидання з Метрвим Півнем. Але щось всерівно не пішло. Від них вперто вимагали колядок, а вони співали не те.

Промахом організаторів стало проведення цих заходів, по суті, в робочі дні. Думаю, що якби то було 1 січня, саме Різдво (чи хоча б другий день свят), або просто неділя - людей би прийшло значно більше. Втім, це ніяк не применшує крутості того, що центрів культури стає більше і вони стають ближче до околиць. "На Повітряній більше Європи!" - таке гасло прикрашає парканець навколо левандівської ялинки. Воно перефразовує назву цих всіх заходів, "На Повітряній більше снігу". І якщо останнього більше не стало, через що навіть прийшлося трохи змінити програму, то така децентралізація культури справді додає Львову європейськості в доброму її сенсі на відміну від тих же євровікон в історичному центрі.

Моя третя історія про Євромайдан у 2013 році насправді не зовсім про Євромайдан. Всередині грудня з обох боків Інститутської на гранітних бортиках з'явилися стінки з дерев'яних цеглинок з назвами тих місць, звідки люди приїхали на протест. Від Австралії до Вірменії. Від Луганська до Чопа. Але найбільше було, схоже, Львова. А серед районів Львова - Левандівки, аж цілих п'ять "цеглинок". Не Сихова, не Топольної з Науковою, а саме Левандівки. Хіба це не мі-мі-мі? Отже, пост гордості за ( ті самі цеглинкиCollapse )

Так звані "дальні" барикади Євромайдану з'явилися 8 грудня, коли після недільного мітингу під назвою "Марш мільйонів" почалося блокування урядового кварталу. Але вони простояли недовго. Вже в ніч з 9-го на 10-те Беркут і внутрішні війська ліквідували барикади на Грушевсього-Кріпосному провулку, Шовковичній-Богомольця і Лютеранській-Банковій, відтіснивши їхніх оборонців на Майдан. Напередодні увечері в Києві стався перший (і поки єдиний) серйозний снігопад цієї зими. Від цього прогулянка забарикадованим урядовим кварталом стала ще більше сюрреалістичною.

Отже, 9 грудня 2013 року. Близько п'ятої години вечора. Невеликі групи протестувальників тримають дальні барикади Євромайдану. Їх оточили внутрішні війська. Обидві сторони зберігають спокій і вичікують. Падає сніг. ( Подивитися, як це булоCollapse )